Світилося твоє молочне тіло у шатах із прозорої води.
Ріка і місяць.
Я йшов на ніжний голос, що волосінню тяг мене до тебе, ген туди.
Озвалось листя
(то сплескує в долоні перелякана осика і дрібно мерехтить):
- Куди?.. Залишся…
Умить її слова притлумив шерх списів очерету і стогін лепехи.
Тебе колишуть,
погойдують, лілейну, чи хвилі прохолодні, а чи ловлять в сіті сни.
На варті - тиша.
А в мене заливаються і лоскіт, і ці лускато-сріберні пісні.
