Купив раз родині на море путівку,
А сам, щоб позбутись печалі,
Взяв подругу давню і рушив до цирку:
Ось ми вже в глядацькому залі.
Та в цирку програма, сказати між нами,
Була наче юшка без солі:
Два клоуни бились, як дурні, кийками,
І сальто крутилися кволі.
Махав диригент у дірявому фраці,
Жонглер був як літній ревматик,
За тигрів на тому манежі чи плаці
Котів заставляли стрибати.
Коли ж глядачі вже дозріли до того,
Що мали б зірватися нерви,
Позвали атлета, худого й малого,
Що пискнув: - А є тут партнери?
Він миршаві м'язи щосили напружив,
Втягнув живота, мов у мухи,
І далі повів: - Хто мене тут подужа,
Отримає чвертку сивухи!
Кров предків заграла у мене у серці,
Азартом напружило вени,
Хотілось сподобатись гарній партнерці,
Тож я і помчав до арени.
Атлет підтягнув штаненята угору,
Почухав віднехотя п'яти,
Пенсне натягнув на мармизу сувору
І крекнув: - Іди помирати!
Я першим напав, поки біг він до мене,
Той навіть не зчувсь, бідолаха,
Як був у повітрі, де зойкнув:- Ой нене!
І впав, мов підстрелена птаха.
Як трясця тряслися всі члени у нього,
І тут мені все остогидло,
Бо люд зашумів: - Прикінчив він старого,
Ти бачиш, яке воно бидло!
Примчався директор із криком! - От, гана!
Розмазував соплі по пиці:
- Без цього атлета одна мені шана -
Банкрутство і роки в'язниці!
Він мацав його, чи не зламані кості,
Жалівся у розпачі, бідний:
- Старий мав на пенсію вийти під осінь,
А ви його вбили, негідник!
Та дід той отямився, повзає рачки,
Живучий, як видно, і впертий,
Він зиркнув на мене не зовсім по-братськи,
І знов завищав: - Ти вже мертвий!
І думка така осінила остання,
Гострюща, хоч брати й голитись:
Так само, як є риторичні питання,
Такі ж є і заклики битись...
Хто вірить у гасла іти до звитяги,
У гру без таємного плану,
Селюк той і неук, різновид стиляги...
І що ж... Я піддавсь дідугану...!!!
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
ATLETA
Wysławszy małżonkę wraz z dziećmi do Szczyrku
I pragnąc zagłuszyć tęsknotę,
Poszedłem wraz z jedną znajomą do cyrku
I siadłem pod szarym namiotem.
Niestety, cyrk program miał nader fatalny
Coś jak na odpuście w Pinczowie...
Przeważnie po puchach kopały się klauny,
I jeden pan stawał na głowie,
Dyrygent orkiestry we fraku miał dziury,
Żonglerem był stary reumatyk,
A zamiast tygrysów dwa chude kocury
Niechętnie skakały przez patyk.
Po tak anemicznych i drętwych podnietach
Gdy wszystkich nas trzęsła cholera,
Wystąpił chudziutki, malutki atleta
I pisnął, że szuka partnera...
Tu wątłe muskułki z wysiłkiem natężył,
Brzuch wciągnął kompletnie zwiotczały,
I dodał, że kto go w zapasach zwycięży,
Otrzyma ćwierć litra gorzały,
A we mnie krew przodków zagrała i serce,
Wezwanie dodało mi weny,
I chcąc przypodobać się swojej partnerce
Wkroczyłem na piasek areny.
Atleta podciągnął pasiaste jegiery,
Podrapał się w stopę ospale,
Osadził na nosie wytarte cwikiery
I jęknął: - Chodź niech cię rozwalę!
Tu z taką energią natarłem na wroga,
Że zanim się spostrzegł biedaczek,
Wyleciał w powietrze, wycharczał "Laboga"!!!!
I capnął na ziemię jak flaczek...
I leżał... i rączka mu drżała i nóżka,
Więc cała impreza mi zbrzydła,
Bo ludzie szemrali: O, pobił staruszka!
A to ci kawałek chamidła!
I wleciał dyrektor i krzyczał! Niestety!
Oburącz za włosy się łapał:
Cóż teraz mam począć bez mego atlety,
Toć plajta mnie czeka i klapa!
I zaczął go macać czy nie ma gdzie dziury,
I jęczał w rozpaczy i żalu:
- Rok tylko mu brakło do emerytury,
A pan go zabiłeś, brutalu!
Wtem staruch się ocknął, wycofał się rakiem,
(...)
Popatrzył się na mnie z wyraźnym niesmakiem
I kwiknął: - Taż ja go zabiję!
I wtedy pojąłem, iż tu się wyłania
Myśl jasna i ostra jak brzytew,
Że są retoryczne nie tylko pytania,
Lecz także wyzwania do bitew...
Kto takie wyzwanie traktuje z powagą,
Jak jakiś prawdziwy mecz w lidze,
Jest burkiem, ciemniakiem, i zwykłym stilagą...
Cóż... dałem się pobić dziadydze...!!!
