Так хочеться закричати надривом зіпсованих нервів:
Відтрахати б цей полудливий від влади аферо-сюрприз!
Де бутафорія Евро, де очі майданів незламно-рожеві –
Де теплоізольований люд ріже пластмасовий хліб. Узвіз
Тепер згадує, як спилювали прадуби «теремошні» злодії…
Як серце історії краялось – інфаркт черговий у столиці.
Кістками цеглини риплять, в жалейці тужливі мелодії.
Коли ж той козел в огороді грабежами удосталь насититься?
Це місто – пропаще дитя в пащі кривавої супер-нахабности
Час збирає каміння з руїн – Маргарита лишилась вдовицею…
Винничук не на диво правий. Набридають часи толерантности –
Президентом не може буть той, хто стає для народу вбивцею!
