благаю ти тільки не хвилюйся
у мене все добре
живу собі як усі набравши у очі води
і відпускаю її коли хмари
латають небо безлике і сире
сьогодні зранку похмуро
настрій помірно континентальний
погляд сплетений у міцний вузол
стурбованого голосу що звучить під водою
бо ти не тут
а я на поверхні кричу до нікого
якби ти була поряд було б усе по-іншому
правда?
таке враження що я лечу
до неба а потім різко падаю тобі на обличчя
бомбардувальним дощем
і танцюю вітром в кишенях
що гонить стурбоване листя
лоскочачи кінчики твоїх тендітних пальців
пишу тобі бо час це війна яка вбиває історію
твоя ковдра мабуть ще тепла
і до сих пір пахне нами а також запашною кавою
головне що ми живемо у спільних історіях
таке враження ніби я випав росою під ноги
низько вклонившись на твої втоптані
легкі сліди що розляглись на траві
під моїми галасливими вікнами
вони вказують мені вірний маршрут
бо там є стежина до твого піднебесся
бо там ти учора літала навпомацки
бо ніч зрадлива накрила твої очі вуаллю
і ти не помітила що я тебе читав по складах
але ніяк не зміг дочитати
бо закінчення це як початок незвіданої і тремтливої
історії яку ми ще обов'язково напишемо разом
