пізно
джерелами білого смутку повниться
та сама річка у яку вдруге не увійти
жодному з вигаданих тобою
напівбогів
їм значно більше пасуватимуть океанські глибини
але звідти – уже не достукатись
до вищезгаданих абсолютних небес
не розгледіти
сліди на піску що насправді
давно не ведуть у тридесяте…
нікуди не ведуть і грець із ними
блакитноокі русалки ніколи не виходять на берег
русалки зазвичай плавають наввипередки
наздоганяючи привиди летючих голландців
і титаніків
– а ти знаєш, американці таки випробовують долю,
разом зі своїм гарненьким ді Капріо –
наївні, неначе діти
неначе бісові безтурботні дітиська,
і що їм усі на світі фінансові кризи та дефолти…
а деінде – Анничка, олія, колія:
знайомий змалку ланцюжок інтегральних символів
що приводить якогось невідомого героя
до логічного завершення епопеї –
так захотів Михайло Опанасович
Михайло Опанасович, якому дозволили подавати хусточку
а може, йому так здавалося,
бо фінал вийшов далеко неоднозначним...
ось і ти
давай, шуруй уже додому, Пенелопо –
тут немає нікого, вартого твого недоспаного чекання
тут немає нікого і крапка
й годі ставити безглузді питання – річка висохла
та сама річка, у яку ми з тобою входили
вдруге і втретє і всоте –
нарешті висохла
