О як невтішно пахнуть твої руки,
рибалко мій з бамбуковим вудилищем,
коли ідеш стежками понад берегом
нічних сомів вистежувати хижо.
Але й ти сам – немов із бронзи точений,
але й ти сам – як стогін потамований,
мій стогін стотамований болючий,
мій стогін стотамований солодкий…
О, як тремтить, як навісніє подих твій,
коли торкається непевними губами
ще сонна риба хижої наживки…
ти знаєш, знаєш ці палючі доторки,
ці пальці ніжні на жагучих стегнах,
оці уста, глибокі і гарячі,
яким немає спину…
Німою рибою пливу в твої тенета,
у ятері палючі і ненатлі,
коли стоїш отак на березі
і місяць срібний вудиш до світанку.
