Не дивися туди, де земля зеленіша,
А із вікон і море і місто видніше,
А дивися на тих, хто в хатині ледачій
Через тьмяні віконця і неба не бачить.
Чи згадай хоч про тих, хто в тюремнім підвалі,
В мокрім карцері світла давно не стрічали,
В кого очі від мороку зовсім осліпли,
А серця побажаннями смерті окріпли.
Твоя хатка тоді, де нужда непомірна
Враз постане палацом де всього надмірно.
Не дивись на розпещених діточок, ніжних,
Що в постельках пухових лежать білосніжних,
Засинають під звук колискового співу,
Мамин шепіт ласкавий і погляд пестливий.
Подивись на дітей, що нічого не знали
Окрім голоду, скрути, нужди і печалі;
Материнські їх руки повік не тримали
І колиску зі співом повік не гойдали.
В їх побляклих, голодних і змучених лицях
Віддзекалилась чорних утрат плетениця
В їх очах не безпечне дитинства сіяння,
А столітняя строгість і біль умирання.
І твої, що здавалися бідними діти,
Враз постануть багатшими тисяч на світі.
І побачиш все те, що раніше не видів
І полюбиш все те, що колись ненавидів.
Не дивись на багатих, здорових, щасливих,
Не дивись на удалих, розумних, вродливих,
Не дивись ні на знатних, ні на благородних,
Подивися на гнаних, невдатних, безродних.
Не дивись на веселих, дотепних, гламурних
на недужих поглянь, одержимих, безумних,
Не дивися на щастя людськеє з тугою ,
Щоби серце твоє не згубило покою,
Щоби заздрості злої отруйнеє жало
Не встромилося в серце смертельним кинджалом.
(Щоби жало гріха тобі в душу не впилось,
Щоби ремством глухим не отвітив на милість.)
Споглядай на знедолених, кинутих, бідних
Незугарних, бездомних, забутих, не гідних.
І тоді ти навчишся терпіти й смирятись,
І подякою Богу за все наповнятись
Віра Кушнір
Російською тут:
http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.php?jpostid=127321285&journalid=3816976&go=next&categ=0
