Атомні вибухи у голові.
Повні відра відчаю.
І брехню твою у долонях
Нести на той кінець міста,
Де сонце сідає випити
і відпочити.
Генерація чисел у серці
й душі.
Слова стали зайві.
Закрити б їх на замок.
Витрясти рештки
наївності із кишень.
Я наїлася вже.
Технічні аварії. Мозок кипить.
Болить під лопатками.
Й нерви мої
розриваються з тріском,
Ховаючи під уламками
старі CD-диски
з записом щастя,
щоправда уже чужим.
P.S. Я заварю чай. Ввімкну телевізор.
Вимкну звук. І буду слухати
внутрішній апокаліпсис своєї душі.
А те, що в телеящику,
то ілюстрація.
