Не забирай у себе те,
Що і так з тобою,
Твоє серце не потрібне
Під безжальною рукою,
Що його тільки дарма стискає,
Витискає краплі солодкого болю,
Зачиняє іржаві позолочені ґрати,
Не пускає на волю…
Сповільнює його рух,
Затуляє йому очі,
Але сльози буйні
Врешті відхилять ті руки,
Ту чорну завісу,
Що сліпим тебе зробила,
Інколи байдужим,
Часто нечулим для них,
Для них осоружним…
День у тебе хто забере
І сонце в небі?
А що крім цього
В дорозі тобі треба?
Руку дружню і плече живе,
Не всесильне, проте готове йти
З тобою, коли ти ще невільний…
А ковтнеш волі, зробиться крилом
Над корінням несвободи,
Що в’яже нас, припинає,
А ми йдемо наосліп…
Куди?
Хто знає…
