Весна тремтіла, сходила норд-остом,
Тихенько лісом йшла на перелаз.
Гойдала річку, стугоніла мостом,
Стирала слід усіх гірких образ.
Навідалась з кленовим першим соком,
Що краплями сльозив у жолобки,
Сусід лукавий, шворний, невисокий,
Без запитань зливав його в банки.
Така пожовкла, мов ще ілюзорна,
Ця провесінь повівом розлилась,
І барвінковим небом неозорим
Хазяйнувати швидко узялась.
Людей хапає хвацько за обшивку,
У руки мітли, рядна і граблі,
Щоб ще до свят чепурно все і швидко
Прибрали зледачілі школярі.
На вулицях незвично гомінливо,
Десь сваркою подвір'я ожива,
Весна ґаздує радісно, грайливо,
І звично коїть всі свої дива.
Блідим серпанком ранок позіхає,
Завершився вкотре етап зими.
Село цю пору знову зустрічає
З новим життям і славними людьми.
