«Я лину думками…»
− «У небо?»
− «Так, птахом злетіти волію!»
− «Ти мрієш, я знаю…»
− «Не треба.
Ти ж все розумієш».
− «Авжеж розумію».
І тиша. «Коханий…» −
Та це вже не вголос,
Лиш подумки:
«Чи ж ти кохаєш?»
А погляд його –
Наче сонечка промінь,
Та сумнів її роздирає.
І б’ються серця одночасно,
Споріднену душу
Вона відчуває.
Десь поза свідомістю
Чує: «Кохаю!»
Та поки що – тихо:
Вона ще не знає!
