Не плач, бо його вже немає -
(хоч би трохи тих сліз!)
Але все так стається
на тому світі:
все проминає.
Лиш зима - не зима,
а білого смутку пудра..
Та хай вже!
І це промине..
Не любов, і не жалість,
a лиш слово - мов глум,
ніби скальпель,
що ріже тонку, зимну шкіру.
А шкіра, мов масло -
без викрику болю
ножу піддається.
Не душа -
бо та вже блукає
десь поза тілом.
Не сльози, а дощ
дріботить
сірими лапками
по підвіконню.
Не вечір, не ніч -
бо цей куций час
зі всього найгірший:
йди геть від мене, примаро,
йди геть, любове-приблудо..
