ми з тобою беззахисні, дикі, свавільні,
нам порожні шклянки заважають дивитися всесвіт
хтось спускається долі до третіх-он, півнів
хтось рахує хвилини: за десять у безвість.
ти розказуєш сни, де літав, вочевидь, попід хмари
і розгледів усе, що звідсіль недосяжне й далеке,
а годинник іде, відраховує Долі удари,
а годинник іде і злітають у небо лелеки.
ця зима затяжна, несподівано довга й волога,
ти зайшов в андеґраунд цього неподільного світу,
і приходить із незвідь завчасно доречна підмога
і приходять вістки - дивний шепіт зимового вітру.
ця зима недоречна на мапі надій і побачень,
ці сніги бесконечні - давно уже зайві,
тільки десь у пітьмі засинає, у позі собачій,
обнадійливо теплий мій сонячний зайчик...
