Останні оденки снігів на місто, глибоке і чорне.
І диханням гріти долоні, і довго чекати тепла.
Яким старовинним сувоєм ти серце самотнє розгорнеш,
коли проясніє у ньому гірка бурштинова смола?
Коли долежать ці замети глевким мʼякушем посірілим
і вибухне листям пахучим старий і занедбаний ліс,
ти станеш на південь обличчям і будеш молитись невміло
самими німими устами, словами, які не збулись.
Останні оденки снігів осиплються з неба так щедро.
Хай сниться засніжена північ вишневим льодам снігурів,
кочують гарячі вітри в далеких вітрильниках кедрів
і талі весняні молитви, мов хмари, колишуть вгорі.
