Як осіння трава,
Що зів'яла без соку.
Тільки шелест легкий
З вітром бавиться в гру.
Ти постала у тьмі,
В тьмі легкого мороку,
Де нічого не видно,
Крім одвічного сну.
Що тебе розбудило
В таку пізнюю пору?
Хто заставив шуміти
Ці засохлі листки?
Що десятки років
Для свого життя воду
Пити більше не можуть
Між сипучих пісків.
Ти сказала легким
Шелестінням трави
І поважно,так щиро
Заглянула в очі:
Ти мене розбудив,
Бо не згасло повік
Почуття,що колись
Ми створили серпневої ночі.
