Хлопчик, якого не знала,
бо він народився у іншу еру...
«Як там тобі було?» –
гукни мені через глибоке урвище років,
гукни,
склавши долоні у рурку:
«Е-ге-ге-гей, мала, тільки нічого не бійся!» –
А потім тихіше:
«А скоро і ти – будеш»...
Золота доба піонерії,
залізний самоскид під ліжком,
мрії, високі та карколомні,
мрії-винищувачі,
що ширяли
над тобою_малим
у світі, як ніч, великому;
Хлопчику,
біла кульбабка волосся,
прикушена нижня губа горда
і шалене бажання вирости,
протаранити впертою головою крижаний панцир,
ніби найперший підсніжник у лютому;
Хлопчику,
люлечки-лю, хлопчику,
гойдаю тебе на своїх колінах
через роки,
охопивши худими руками,
сплівши із них кошик вербовий,
люлечки-лю, хлопчику,
то час наш спливає,
люлечки-лю,
то ти – у люльці моєї ніжності,
хлопчику,
якого не знала ніколи...
