Це лицарі із тих, котрі у герць
не рвуться
і доріг не вибирають,
свої мечі тримаючи у піхвах,
і дістаючи лиш на те, щоб зразу
сховати в нові, ще пишніші, шати,
оздоблені коштовними цяцьками
й тягатись з ними по шинках й театрах,
хизуючись один поперед одним
і розміром, і блиском, і ціною,
що сплачена сльозами вдів і сиріт…
А Батьківщина? - Фіг вам!
Кров проливати власну? – Дзуськи!
