Я напишу тобі листа
нотами,
як Бетховен.
Я оглухну до навколишніх звуків,
і ноти мої лягатимуть рівно, у ряд, як літери,
а потім раптом спорадично розкинуться аркушем паперу, і блукатимуть,
і звучатимуть
спочатку тільки у моїй інфікованій голові,
а потім і у твоїй…
Коли ти прочитаєш цей мій нотний лист тобі,
ти почуєш мою музику, і можливо,
станеш на один акорд
до мене
ближче…
***
Я напишу тобі листа
масляними фарбами,
як Ван Гог.
Я обв’яжу свою хвору голову бинтами,
і слова свої накладатиму на папір широкими, динамічними мазками.
Я змішуватиму холодні і гарячі відтінки,
і експериментуватиму з композицією, як того захочу,
доки жовтогарячими барвами
просто у центрі
не з’явиться перша фраза,
а далі – три крапки…
Коли ти отримаєш мою незакінчену картину,
тобі захочеться взяти до рук пензлик і фарби,
і дописати її.
Я був би щасливий,
і зняв би, врешті-решт, скривавлені бинти зі своєї голови,
та інфікованого серця…
***
Я напишу тобі листа
формулами,
як Ейнштейн.
Я ділитиму, і множитиму,
додаватиму, і відніматиму до тих пір,
доки не зберу докупи всі закони фізики, всю енергію світла –
я розміщу їх на осі нескінченності Х, або У так,
що невідоме дорівнюватиме сумі всіх тих ночей,
котрі я провів на одинці сам з собою,
у кімнаті, де пахне етиловим спиртом,
так болісно надриваючи свій мозок
у математичній спробі
розв’язати складну логічну задачу…
Так марно…
Бо відповідь на неї
все одно знаєш
тільки
одна ти...
***
Всі довкола мене кажуть, що я божевільний…
Нехай так.
Я – щасливий божевільний,
бо щодня можу писати тобі листи,
і, перев’язавши їх шнурівкою зі свого черевика,
складати до порожньої коробки з-під шоколадного печива,
котре ти востаннє приносила мені
рік тому
перед Різдвом…
