Поміж літа на вербовому місточку,
Що над річечкою, бавилось хлоп'я.
Намочило босі ноги і сорочку,
Нерозумне. Боже мій, невже це я?
З далекого крайнеба
Поглянути на себе,
Поглянути на себе
Ще можна мабуть.
Та вберегти від болю
І виправити долю
Не можна вже, бо долю
І час не повернуть.
Я б сказав йому: послухай-но уважно:
Не завжди купалось літо у теплі
Й на ногах, що ти бацаєш легковажно,
Ще натреш собі болючі мозолі.
З далекого крайнеба
Поглянути на себе,
Поглянути на себе
Ще можна мабуть.
Та вберегти від болю
І виправити долю
Не можна вже, бо долю
І час не повернуть.
Чисте літо скоро вмиється дощами.
Чисте личко вмиють сльози від образ.
Тож біжи мерщій, біжи, хлоп'я, до мами –
Ми щасливі, доки мама пестить нас!
З далекого крайнеба
Поглянути на себе,
Поглянути на себе
Ще можна мабуть.
Та вберегти від болю
І виправити долю
Не можна вже, бо долю
І час не повернуть.
