| © Той, що греблі рве, 18-02-2012
|
Я Мерлін, Мерлін.
Я героїня
само-вбивання і героїну.
Кому палають мої жоржини?
З ким телефони заговорили?
Хто то скрипить на стільцях затертих?
Жити нестерпно,
о як нестерпно не закохатись,
о як нестерпно без снігу першого,
нестерпно зовсім само-вбиватись,
та тільки жити
іще нестерпніше!
Продажі. Морди. Шеф – ненажера.
(Я бачив Мерлін.
Їй дивувались автомобілі.
На стометровім кіноекрані
в біблійнім небі,
у зорехвилях,
над степом з крихітними рекламами
сміялась Мерлін,
її любили…
Машини хочуть. Машини – жертви.
Бо це ж нестерпно),
а як нестерпно
лицем в сидіння смердючі впертись!
Тоді нестерпно,
коли ти жертва,
а добровільно – іще нестерпніш!
Нестерпно жити життя бездумне,
і ще нестерпніш – в думках, як в рані.
Де наша віра? Нас наче здунуто,
та й існування – само-вбивання,
само-вбивання – бороти червів,
само-вбивання – із ними жити,
якщо нездара, тобі нестерпно,
та ще нестерпніш талановитим,
нас убивають кар’єри наші,
і гроші, гроші, дівчата пляжні,
бо нам, акторам,
жить не з нащадками,
а в режисерах – одні лиш гади,
ми наших милих в обіймах душимо,
та відбиваються ті подушки нам
на юних лицях, мов шини вперті,
так, це нестерпно,
ох, мами, мами, родили нащо?
Ти ж знала мамо – з’їдять нас пащі,
о, кінозоряний лід криштальний,
нам усамітнитись – нереально,
в метро,
в тролейбусі,
в кожній черзі,
„Привіт, це ви!” – кричать розвези,
коли нас тягнуться роздягати
у всі газети, у всі плакати,
забувши,
що всередині серце,
у нас замотують оселедця,
лице пом’яте,
і очі порвані,
(згадати страшно у
„Франс-Обзьорвері”
свій знімок з пикою безтурботною
у Мерлін мертвої на звороті!).
Кричить продюсер, пиріг облизуючи:
„Ви просто дуся,
ваш лобик – бісерний”
А вам відомо, чим пахне бісер?!
Само-убивством!
Само-убивці – мотоциклісти,
само-убивці спішать упитись,
від частих бліців бліді міністри –
само-убивці,
само-убивці,
йде Хіросіма весь світ ізжерти,
о як нестерпно,
о як нестерпно чекать, щоб гримнуло,
а головне –
що вже нестерпно – непояснимо,
ну, просто руки смердять бензином!
а як нестерпно
горять на синім
твої розпачливі апельсини…
Слабка я баба. Хіба я зладжу?
Вже краще – зразу!
______________________________________
Текст оригіналу
МОНОЛОГ МЕРЛИН МОНРО
Я Мерлин, Мерлин.
Я героиня
самоубийства и героина.
Кому горят мои георгины?
С кем телефоны заговорили?
Кто в костюмерной скрипит лосиной?
Невыносимо,
невыносимо, что не влюбиться,
невыносимо без рощ осиновых,
невыносимо самоубийство,
но жить гораздо
невыносимей!
Продажи. Рожи. Шеф ржет, как мерин
(Я помню Мерлин.
Ее глядели автомобили.
На стометровом киноэкране
в библейском небе,
меж звезд обильных,
над степью с крохотными рекламами
дышала Мерлин,
ее любили...
Изнемогают, хотят машины.
Невыносимо),
невыносимо
лицом в сиденьях, пропахших псиной!
Невыносимо,
когда насильно,
а добровольно — невыносимей!
Невыносимо прожить, не думая,
невыносимее — углубиться.
Где наша вера? Нас будто сдунули,
существованье — самоубийство,
самоубийство — бороться с дрянью,
самоубийство — мириться с ними,
невыносимо, когда бездарен,
когда талантлив — невыносимей,
мы убиваем себя карьерой,
деньгами, девками загорелыми,
ведь нам, актерам,
жить не с потомками,
а режиссеры — одни подонки,
мы наших милых в объятьях душим,
но отпечатываются подушки
на юных лицах, как след от шины,
невыносимо,
ах, мамы, мамы, зачем рождают?
Ведь знала мама — меня раздавят,
о, кинозвездное оледененье,
нам невозможно уединенье,
в метро,
в троллейбусе,
в магазине
«Приветик, вот вы!»— глядят разини,
невыносимо, когда раздеты
во всех афишах, во всех газетах,
забыв,
что сердце есть посередке,
в тебя завертывают селедки,
лицо измято,
глаза разорваны
(как страшно вспомнить во «Франс-Обзёрвере»
свой снимок с мордой
самоуверенной
на обороте у мертвой Мерлин!).
Орет продюсер, пирог уписывая:
«Вы просто дуся,
ваш лоб — как бисерный!»
А вам известно, чем пахнет бисер?!
Самоубийством!
Самоубийцы — мотоциклисты,
самоубийцы спешат упиться,
от вспышек блицев бледны министры —
самоубийцы,
самоубийцы,
идет всемирная Хиросима,
невыносимо,
невыносимо все ждать,
чтоб грянуло,
а главное —
необъяснимо невыносимо,
ну, просто руки разят бензином!
невыносимо
горят на синем
твои прощальные апельсины...
Я баба слабая. Я разве слажу?
Уж лучше — сразу!
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
