Мексика! Слово це ніби цукерка у мене на язику.
Ніби прапор в руці, ніби посмішка на обличчі
У сіньоріти, що їй були подаровані квіти
І з котрою колись на Паску ми пили по кон'яку.
Мексика! Я швидше за наполохану субмаріну тону.
Залягаю на дно, а може просто гину, це звично.
У очах її я гірше за терориста! Намиста
Із холодних вітрів контрабандою через кордони тягну.
У нічній Енсенаді проб'ю у портових, потасканих шлюх
Телефон у дешевий готель, щоб на завтра старий Мігель,
Майстер з заводу Fender'а привів мене у майстерню.
Пити текілу без солі і лайма, хоч того й не варю на дух.
Але буду сидіти з ним, відчувати на дотик деревину,
(Тут палісандр там клен), стамески і теплу стружку.
Десь у дворі будуть бавитись діти,і коли Мігель захоче курити
Ми на сонечко вийдем й затягнем пісню стару і сумну.
Я погано знаю іспанську. Слова з пам'яті стерлись чисто,
Але сенс, наче штамп в паспорті про прописку!
Горло стисло, нервово серце тріпоче, а очі...
А в очах, окулярами схованих, все починає плисти.
