Вечірнє буйство бліднучи згоря.
Але не блякнеш ти, моя зоря.
Хоча й не я милуюся тобою,
Чи ж привід це мені ставать до бою?
Хай райську пташку клітка омине.
Лети, лети, а все ж згадай мене!
Згадай весняну луку і росу,
Як я тебе крізь роси ті несу.
Та й ста вікам під Місяцем пробути –
Мені тії розко́ші не забути.
Невловний стан, мов з-під руки Моне.
Лети, лети, а все ж згадай мене!
Вечірнє небо скапує в траву.
Не знаю я – живу чи не живу.
Чи ж не клялись ми вдвох іти до краю,
Чому ж сьогодні сам бродити маю?
Втім самота тебе нехай мине.
Лети, лети, а все ж згадай мене!
