Тук, тук!.. тук, тук…
Глухий стук:
Доля мене не чує.
Немає тепла,
Холодна пітьма
Душить, нещастя віщує.
Мої почуття
Вже осіли були,
Та ти скаламутив їх знову.
З обіймів турботливих
Ніжних ночей
Я лину до твойого Слова.
Так прикро!
Немає вже блиску в очах,
І зник той захоплений спалах!
Твій погляд пустий.
А раніш з його дна
Кохання краплини черпала.
Зсушив ти криницю
Палючим безжалем,
Заставив палке джерело.
Та я в тій пустелі,
Де ти мене кинув,
Оазу хиренну знайшла. О!..
Яка то ціна!
Повірити вдруге, на знаючи,
Справжній той рай чи міраж?
І я віддалася йому!
Та ніхто би не зміг
Оцінить мій кураж.
У тому цнотливому раї
Я перша.
До мене ніхто не спинявся.
І що – розтрощить його маю?
Вчинити, як ти?
Ти цього не жахався?!
Натомість я знову порину в страждання,
Твоя бо оаза – то дійсно міраж.
І я, розсипаючись в мріях спраглих,
Все втрачу!
…І де ж тоді той мій кураж?..
