Лютневе небо - море темне,
і хмари вкрили, як снігами.
Самотність в душу знову левом,
із пащі клекотом гортанним,
як із безодні вурдалаки.
Самотність! Бійся, - це ознаки:
я зранку бачила весну -
синичку гарну, не одну.
А потім - пару голубів,
від горобців каштан ряснів.
І навіть сонце наостанок
надію кинуло на ранок,
бо на верхівочці берези
ворони дві сиділи-мерзли.
Впаде лютнева пектораль -
останній прихисток із срібла.
Самотність тінню - на асфальт.
І небо, небо - повне світла!
