***
Так вписуються джипи у мавританський стиль.
Так сонце сипле прянощі до серця.
До кави крапля крові додається.
Крізь браму тіла проступає сіль…
Тоді розігріває безборонно
Задушливих під’їздів глухота,
І стель поважний вік і висота,
І простір, що тікає з підвіконня…
Спини себе, а може збережи
На цій межі, на цій загуслій ноті.
Хай перший грім, неначе Паваротті,
Розколе штиль на сни і вітражі.
***
Це гідропарк і запахи шашличні –
Бажання впасти у Дніпро обличчям...
І, може, вперше не перебрести
Річок –
Такі звеличені мости.
Що з’єднує міста і вівтарі,
Черниць вуста і пляжі, вкриті снігом?..
Сьогодні ти мандруєш угорі,
Коли зненацька розриваєш бігом
Мої недовговічні почуття.
Так просто починається життя...
***
Міцніше за настояні напої
Твої передчуття в мені давно.
І я люблю губити це вино,
Тому твої передчуття настоюю…
Чеканням, як чеканкою тонкою,
Гаптую чаші дві або одну.
Одну на двох – котра веде до сну,
На дно ріки й сама стає рікою.
Натомість п’ю буденність каламутну.
І не забути мрій, і не заснути...
***
Місяця повне озеро. Йду його водами, йду.
Різні виміри часу – трояндовий і червоний.
Дім за глухою сті... Саду квітучий дух.
Я не знаходжу, не можу знайти тебе в ньому.
Звір, коханням впольований, загнаний пристрастю – я,
Звір, що дивує тривожним людським обличчям.
Хай моя квола жадоба - підступна змія –
Води мене заспокоять і возвеличать.
Місяць втамує цей вихор, цей рух навспак,
Рух ніколи назустріч, насправді зустрічний завжди.
Дім за гратами, за голосами сліпих собак,
Я іще у лісах, я лише у лі... – спрагла і справжня.
***
Натальні карти, чорні поїзди,
Майданчиків дитячих острови...
Перехопи мене, перемани,
Перегори і переговори.
Дух міста відкорковує щоніч
Розпитих снів озонову діру –
Порань мене суцвіттям протиріч,
Загой мене – і я у ній помру.
Аби не загубилося земне –
Розлитися астральністю весни –
Промчи повз мене, обірви мене.
І горлом кров, і пам’ять зупини.
***
скільки шмарклів і сліз
скільки ніжності слів у моїх подушках
я хворію на тебе
червоним по чорному хвора
у бездонну глибінь
заповзає павук-потвора
вишиваючи квіти
по темних її кутках
все одно ця душа
невідчинена буде ніким
все одно цього серця
нікому крізь дим не видно
лиш коли пересипле годинник
гарячі піски
опечешся і звариш
з моїх пелюсток повидло
