Бомж І.:
Країну я свою люблю,
Хоч Штати, кажуть, кращі.
І на роботі я не сплю,
Не б’ю дівчат, нізащо!
Бомж ІІ.
Я мові вчу, нє продаюсь,
Стараюсь буті дуже чесним.
І даже кровосісь усіх знайду,
Що із китайцями стрібалі в гречку.
Бомж ІІІ.
У мене стаж, воєнні шрами,
Дописую іще один диплом.
На металолом я здав всі танки,
Щоб не було війни й росло село.
Проходить повз них дядько і каже:
Та тьху на вас, ви вже накрались,
В вас хитрі морди, ще й які масні,
Віддайте всі мої зарплати,
Тоді зі мною й говоріть!
Бомж І.
Ми нація і ми таки держава,
У нас калина й мова солов’їна!
Ми не здамось, ми зробимо облаву,
Жиди і москалі нам вже під силу!
Дядько:
У мене жінка й двійко діток,
Вона в Італії, а вони у вузах.
Мене звільнили, шукаю підробіток,
Три роки ходжу в порваних рейтузах!
Бомж ІІІ.
Та що ж Ви кажете, шановний,
Європи прагнули? То майте європейські ціни!
От відбудуємо колишній рай духовний –
Дамо Вам ковбаси, червоної ікри й півлітри!
Дядько:
Та щоб ти скис! Чи я такий дурний?
Щоби продати свою душу вам за могорич?!
Я хочу мати своє й для своїх дітей,
А ти розсівся тут, немов на сраці прищ!
Бомж ІІ.
Прібутак вазрастьот, нінада так крічаті,
Бєрітє прапар, хадітє і махайте!
Чим больше так рабіті – так можна зарабіті,
І наша обща жизнь у вас на картє!
Дядько йде від них, в їхню сторону кидає недопалок, ті його швидко підбирають і докурюють. Дістають кавалок ковбаси, розливають по склянках пляшку Хеннессі, переморгуються. Підносять тост «За народ!».
У фоні грає «Сорок пачок верховини» Братів Гадюкіних.
