Хрускіт. Позаду зірвала гілчину хурделиця.
Впала та вітка на кригу. Мов грюкнули двері.
Глибше і глибше у зиму, у білу пустелю,
де кожен подих у жорнах важких перемелеться...
В жорнах морозів, повітря, немовби скаженого.
Ночі та дні - наче сходи круті металеві.
Теплі оази спокусливо кличуть під стелі.
Там бо не мука - комфорт розливається венами.
Марно казать хуртовині цупкій, як і крові: "Стій!"
Тихе тремтіння сердець серед сніжних барханів...
Сходи, що вверх поведуть, - заповітне бажання.
Глибокозим'я... Глава із холодної повісті.
