Дванадцять сліпих і зрячий.
Вино вигорає в оцет.
І сонце безсонним світлом
кривавить брудний хітон.
І мовкне гарячий пломінь
в тринадцятім сірім оці,
холоне в льодах і мирті,
в судомі його литок.
Дванадцять ночей не спали,
читали псалтир до ранку.
І там, де кровило слово,
пустелями бралась твердь.
Дванадцять зірок на небі.
Дванадцять мужів на ґанку.
Тринадцятий – безіменний -
таїв у кишені смерть.
о, аве, Маріє, аве,
у серці твоїм гіркавім
даремно весна настала
Дванадцять ішли неспішно,
молилися напівсонно.
Дрижав у імлі тривожно
дороги вʼюнкий сувій.
Тринадцятий у молитві
схилився, мов непритомний,
і встав, і поніс до саду
цілунок безустий свій.
о, аве, Маріє, аве,
у серці твоїм гіркавім
ця злива не перестане
Ще ніч, у югу запала,
блукала в саду незрячо,
і тричі зрікався перший,
аж вітер о тьму дзвенів.
Дванадцяти враз не стало –
зібравши своє срібляччя,
тринадцятий – біль від болю –
повісився в бузині.
