Обіцяв (аж по тілу мурашки!),
Що зробить кохану щасливою,
Буде ніжний і гречний –
Щоранку, щоднини, щоночі!..
А вона, ніби пташка -
Весняна, утомлена з вирію,
Вила шлюбне гніздечко,
Ростила синочків і дочок.
…Він усе їй віддав –
Аж зігнулась під гирею щастя!
Клопоталася вічно
(Ну, навіть за бурі магнітні)…
Пригадає, бувало,
Як він їй колись обіцявся,
Та й підставить, вже звично,
Терпляче чоло під три вітри…
В вишивАне озерце
Законного шлюбу ступили –
Із думками про щастя,
Яке малювала уява…
Добровільна галерниця
й досі веслує щосили,
Він же (хай йому трясця!)
На промені руку наставив…
А дружина радіє:
«Така допомога, повірте!» -
Але їй невтямки,
Що усе ж може бути інакше…
Туркотливо й турботливо
Піт чоловікові витре,
«Ой, спасибі, коханий!
І що б я без тебе?..» - прокаже…
