Вона співала, тихо, тихо
А я все слухав і мовчав
Здавалося уже не стихне
Чарівна пісня. Але хтось
Із залу тихо закричав...
Скінчилась пісня. І вона
Покинула з сльозами зал
І вчому тут її вина
Вона така як ми не гірша
А може краща? Але нам
Здавалася вона простою,
Ніхто не чув її слова,
І мало хто казав їй в очі
Про те, що все, прийшла зима
Її вже бачити не хочуть.
Вона іде...Куди, за чим
Ніхто не знає. А вона
Іде кудись шляхом невірним
Та поблукаючи із рік
Вона до нас вернеться знову
Дощем, із неба і тоді
Ми, посумуючи недовго,
В обіймах стиснемо її.
Поет про неї вірш напише,
Тобі поскаржиться в листах
О, Осінь, ти нічим не гірша
Ти краща, і це справді так.
