Ти до смерті боїшся дівчаток –
Тому я сама.
Я сама, бо забула про наш доленосний початок.
Моя пам’ять торкається лапами дна –
Але трясовина –
Не лишає відбитків, слідів найдорожчих печаток.
Зброя ранить осінніше…
Може ти Люк Бессон,
Що навчає дітей безсонню?
Твої герої
Закрадаються в мене,
Шукають собі вазон,
У якому напоять.
Напоять і заспокоять.
Ти до смерті боїшся,
А зброя вражає так…
Ти виходиш із кадру,
А зброя вража навскісно…
Наді мною ворони, як грудки землі, і літак…
І усе це зливається у передчасну пісню.
2.
Порізано вени святкового міста
Свистками.
Розсипано футболістів
У натовпи –
В горла уболівальників…
Ця дівчина в шортах і у купальнику –
Продовження вічного.
Вечора й літа.
Метелики, німфи, розвалені міфи,
Розмиті парео, роззявлені очі,
Червоного кольору вулиці й площі…
Ця кровотеча – як втеча із раю.
(Наступного ранку ніхто не впізнає
Обвуглені пальці замерзлих пілотів.
Ти знаєш – мене серед жертв не буває.)
Чому ж без причини вдягнути шукаю
Кисневі маски,
Одну за іншою?..
