..вилка на тарілці -
тo запихнуті вила в копицю сіна..
крихти хлібні довкіл -
тo розсипані зерна по полю
опісля жнив..
трикутник булочки -
тo булочкa з капустою..
дим над кавою -
(мало бути бразильською) -
але тo лише
над
назвою § "кава" -
інакше ж бо - лише якась інстантна "Інка" --
i все ж - якась рідина, що пахла кавою, та ще з молоком -
i ми, малолітні сцикухи, так любили..
її так любили..
i так любили забігати опісля обов´язкових пар з предмету "поліграфія" ,
(що на Привокзальній) - y оцю кав´ярню.. о Боже!..
оцю ще радянську.. чи, може, ще як позостаток традиції Австро-Угорщини -
ми - такі - малолітні мухи-цокотухи її так обожнювали..
і як опісля перших спроб паління (і не лише цигарок) -
о, як тоді пахнула! -
Пахнула ячмінна
КАВА -
начебто справжня з острова ЯВА!
Явління справжнього тоді було таким примарним -
і шкільна геометрія здавалася такою банальною -
лише в розмірах булочки iз капустою.. i о!.. із часником і капустою.. -
замружуєш очі - і бачиш усю довколішню "пєрєстроєчну" Химерію:
над горóдом літає білястий метелик - капусниця -
ось пожирає його гусениця
листок за листком -
ось воно, це гидке створіння перетвотюється у щось неймовірне -
метелика!
і напівзіжерта капуста
таки переживає свій сезон саранчі єгипетської -
і ось вона - продіркована, майже знищена вогнями кислотних дощів і зубами гусениць
і притрушена пилком з крильцят білясиків -
ось вона, переможна КАПУСТА! -
вже в наших трикутниках - булочках..
і лише з кавою, лише з кавою!
можна було дивитися на гострі шпилі
Святої Єлизавети - тоді ще забороненої -
але ж Привокзальна - така безмежна,
така сонячна і водночас бруківчаста ріка,
що спадає водоспадом
темних сподівань
на школярських крилах чорних фартушків -
і ми бігли-летіли - так дивно сито-щасливі
аж на окрай
відлиску хрестів святого Юра
і аж на саміське дно арени
позостатків Риму - гладіаторів -
львівського Цирку...
