Сонне місто, з диханням моря
я дрейфую по венах бульварів
у вечірнім мертвеннім світлі
спостерігаючи, як товсті чайки
щось невпинно шукають в холодній
воді, що блищить, наче масло
і здається в`язкою на дотик.
Ленін, що на майдані леніна,
ереговано в бронзі загрожує небу,
у відповідь небеса надсилають
скейтбордистів, корозію,
та голубині зграї, як бонус.
Вкриті всі інші скульптури,
а за парканом гурчить екскаватор,
дім руйнує, розчищаючи площу
під збирання грошових знаків,
що поволі перетечуть до офшорів.
Дерева стирчать так байдуже
занурені в очікування тепла,
ні з ким не вітаюсь із стрічних,
бо не бачу знайомих облич,
лиш вітрини та вивіски банків,
та мурчить у навушниках голос
про заморські і теплі країни,
посилюючи відчуття порожнечі
серед хворого сюрреалізму.
Є надія, іспанський гранат,
що в кишені своїй зігріваю,
буде все ж таки спілим,
є надія.
