Не чіпайте мої острови,
де ще далеч палає багряно,
де з роси, і землі, і трави,
Бог так вчасно сотворює ранок.
Хай і вас моя мрія віта,
хай веде на мости калинові!
Ви забули, як звуться свята?
Тут вертається пам'ять любові.
Тут і досі ще віриться свято
в те, що вміють літати серця.
Кожне ваше воскресне крилато,
і злетить у ясне майбуття!
І повірить йому майбуття!
Може, трішки прибавиться нас?
Верби схилять замріяні віти
у замріяний простір і час.
Може, вдасться хоч щось воскресити?
Може, вдаривши в обрій крильми,
порадієте їм, як обнові?
Ми згадаємо сонячне «Ми»,
ради мрії і ради любові.
