|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 3184, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.226.172.92') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Цикл поезій
|
|
|
| © Олег Кочевих, 16-01-2007
|
ЗІ СПІВЧУТТЯМ ДО ЖІНОЧОЇ ДОЛІ
Пояснити хіба що кармою
Невблаганність вина цих грон.
Карколомна Червона Армія
Із боями бере в полон.
Вся ти горнешся, наче листячко,
Переснажене до гілок.
Скуштувати б якогось тістечка,
Зануритися у куток,
Зупинити хоча б ворóжбою
Остогидливий караван…
Анальгін заїдаєш ношпою
І лаштуєшся на диван.
ВАХТА У САДАХ
Ми п’ємо взаємний персиковий сік,
Ми стаємо в опівнічну вахту.
Струмені реклам, оркестрів і базік
Пряжаться вином твого смарагду.
В бульбашках шумує манговий приплив,
Хлюпається хвилями об зубки.
Шкварячись в олії оченят-олив,
Кришаться душевні шкаралупки.
Бастіони порухів, подихів форти
Обстріли проводять нетутешні.
А на полі бою гуснуть грейпфрути
І твердіють зеренця черешні.
Стелеться з Яскині через Божий Сад
Бурштиновий дим дарів офірних;
Прохопив волосся ніжний аромат
Воску, меду, ладану і смірни.
Ми п'ємо взаємний Божий фіміам,
Тож не забувай предвічну Вахту! —
В струменях базік, оркестрів і реклам,
Спряжених вином твого смарагду.
ВАХТА У ГОРАХ
З кучерявістю полонин
Щось там вітер з кичер куховарить,
Каченята і квочки
Вилазять з калюжних кушеток.
П’ю кофтин твоїх кофеїн,
Йой, міцний, аж мене вже марить! —
П’ю кефірні сорочки
І так далі аж до шкарпеток.
Хай кошлатиться кошиком
Небо моє кошенятне!
Світ коштовнішим став,
І кошари вже повні руна.
Я куштую потрошку
Кухлі твої виноградні,
Закущавлений став
Кучугуриться аж до дна.
І кушпеляться
Трави у кашу,
І повітря пругке
Від тим’яну.
І постелиця
Така наша,
Як це слово пухке:
Кохана.
* * *
Говорити, мабуть, і не варто.
Я до тебе маю забаганок:
Заспівай-но “Кедь ми прийшла карта”
Під задзвін сердець, коліс і склянок.
Розворуш-но затолоч вагонну
Вітром гір, а може, й Орієнту,
Щоби цю гравюру монохромну
Спопелить миттєво і дощенту.
Щоб на шибках танув перший іній
І змивав ці начерки печерні…
Твій вогонь — не серед зимних ліній:
Він такий, як другий день у червні.
* * *
Вже вбирається на свята
Місто Лева у вовчу маску.
Тільки що нам ця суєта?
Бачиш, з трійнею он коляску?
Мерзнуть горлиці й горобці.
А ми плавимось, як у воску,
Розмовляючи про щипці
Акушерські і ту ж присоску.
Не п’ємо і спимо без снів,
Лиш до побуту — трошки хисту:
Наше сіре сирітство днів
Надто повне якогось змісту.
* * *
Зворохоблюєш попіл книжний,
Нагартовуєшся на спів,
І чотири десятки тижнів
Проминають як сорок днів.
Запекти би на серці клейма,
І самому — у схлипи й кров.
Я б і сам відчував перейми,
Я б і сам народився знов.
Розкалюжені смуги лижні,
Незабаром скресає лід.
А вона там за сорок тижнів
Проживає мільярди літ.
* * *
Хвилі рими, ліри милі,
Темно-сірі та русяві,
Порозкрили білокрилі
Бусли гнізда у забаві.
Гусли ріки в простоквашу,
Просто пили грішні греки;
І люляли радість нашу,
Повертаючись, лелеки.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
