...і Бог одарить (чи ударить) січнем,
немов дарунком (як мечем двосічним) –
бо надто пильно мрію бережем,
бо час – як кров із горла – не спинити,
ми – не дерева,
ми – дереворити,
ми лінії, прокреслені ножем,
на чотирьох долонях. Чи вгадаю,
куди веде, до пекла чи до раю,
ота, найменша, під мізинцем, де
манюня риска змінює достоту
життя та долю;
і питаю всоте
у себе, в тебе, в Бога, що гряде,
та нині ще у яселках...
- Для чого?
Малий мовчить, і ти мовчиш, дорога
зникає між снігами...
Так мете,
аж три царі згубились між замети...
- Скажи, що ж буде?
І повідай, де ти?
