Білозубо виблискує степ під святковим
обрусом,
тихопружно прозорить чекання Різдвяного
чуда.
Кришталево ковил дзеленчить замороженим
вусом,
над безмежністю грається з вітром
чаїна - приблуда.
Та застиглість краси козакового зору
не вабить.
Біг коня випереджує думка, мина-
ючи обрій,
їй зрадлива закутість річкового скла -
не завада,
поки кличуть,ведуть із знайомих вікон
очі-зорі.
Там із маком - чекання в макітрі рука
розтирає,
краплі літнього сонця - пшеничномедова
посвята.
По стеблині дідух у куті душі вмерлих збирає,
під липневий укіс роздухмянили хату
дівчата.
Мати гримає на дітвору,бо вогонь - не
забава,
баба-"Бог ся рождає..."-терпляче сестер
научає,
а по заходу вже розлилась золотава
заграва.
Новородженого радо людність Христова стрічає!
...Кінь сахнувся,почувши ланцюг із слідів
сіроманця,
розчинивши навіяне зачарування від
марень.
Обіч шляху в ярах зачаїлись хати-
хуторянці,
як задумані вдови - без диму,вогню,
господарів.
Серед поля - чепігами плуг,як волання
до неба,
без гарячих долонь дичавіє,іржАвіє
рало.
Чи героїлось тут?Чи невільництвом пахне
ганебно?
Вже не сліз,ні людей - до сухого все
переридало.
...Кінь хропе , нетерпляче вудила гризе,б"є
копитом -
ці горби в далині зустрічають пізнаваним
димом.
Там - вогонь у печі! Там кутя і вино
недопите,
там лунає ЖИТТЯ ,наче Богом дароване,
диво...
