Ти диви:
ще не дійшли
руки до того, щоб струшувати ніжний сніг
з твого білосніжного - геніального - чола..
о.. як шкода!...
і що ще не дійшли думки
до того, як по/кінчити з с/т -обою,
i як вміти віртуозно
і заодно бездушно жити,
а ще гірше - як уміти
конати без тебе..
як шкода..
що ще..
що ще/чи вже
можу (?)
дати волю
своїм дурнуватим снам -
бо мої руки і пазурі все ростуть,
наче навесні молоді пагінці /дерева -
довшають і міцнішають.. і міцнішають.. -
напуваються
срібною нічною зеленню/солов´їною серенадою.. -
...і як шкода,
що під час зростання молодого місяця
мої лунатичні віти /сухожилля
ще не доросли до твоєї
(жаль, що не лебединої) шиї.. -
і що ще не вміють
так прекрасно
гладити-присипати-просити-молити
і О!... О! О! О!
- так трагічно -
наче Отелло -
дусити...
