В цей яблуневий сад не зайде гуркіт міста,
тут літа дзвін,
тут затишок смолистий
розлився тінню по траві і квітах,
мов карамель застиг на сонних вітах,
і зникнув лік років, годин, хвилин…
Застигла мить, мов стигне опівночі
вода у плесі.
Стигне як дівоче
гаряче серце. Холодом космічним
пронизує цей сад – глухий й мітичний.
Лиш теплий звук лунає – грає джез.
Тут тріск скляний дерев застиг в німому літі.
Розбитий дзбан.
І мідне сонце лите
переплавляє гострих скель каміння.
Лунає музика. Лунає тиша тінню.
Мовчить пустий скажений гураган.
