* * *
Ти богиня, маленьке божатко, смішливе й смішне.
Ти мене не впізнала уперше – що ж, буду багатий.
Ми з тобою дружитимем, ти ж не подумай, ти ж не…
Бо любов наче хрест – поламати і кинуть в багаття.
Ми гулятимем нощно, зустрінем ранковий туман.
Наші вуха з’єднають навушники – й музика, й тиша.
Я тебе цілуватиму – злегка, як друг, жартома,
Закусивши до крові губу, що не можу міцніше.
Та коли наші кеди (крилаті) знов ступлять на твердь,
Ти раптово загасиш мелодію, кинувши: «Sorry…»
Додаси крізь плече щось про сесію, про універ…
Земні справи в богинь, що їм небо, хай навіть у зорях!
Я для тебе побляк. Але ж ти… Ти для мене… Знай, ти…
Ет, вона вже пішла, і безглуздо кричати їй в спину.
І тоді – до кострища – хоч скіпку любові знайти,
Воскресити свій хрест! Та – лиш попіл… На голову… Зимний…
