Оголена стояла на майдані:
Хтось обдивлявся ледь тремтяче тіло,
Коментував – під пиво мов піде…
.......Ганьби вкривали хвилі невблаганні,
.......Перед очима світло мерехтіло,
.......Не розуміла вже я – з ким і де…
Один впізнав із подивом відвертим:
«Невже вона?» – й робив пізніше вигляд
Немов я у розкішному вбранні.
.......Та відчувала, як стаю тепер тим,
.......Що гірше речі (тільки от з яких ляд?)…
.......…Презирства ляпас, посмішки скляні…
А інший заховав сором’язливо
Розгублено-сталевий погляд юний –
Зацьковане маленьке вовченя.
.......В душі гармидер, з болю й суму злива,
.......Розірвані тонкі емоцій струни…
.......Подалі б бігти. Швидше. Навмання…
Та веселився той, хто білий одяг
Зумів зірвати з мене всім на втіху –
Чи то пишався, чи пожартував…
.......Навіщо був шалений, дикий потяг,
.......Довірливість до дурості, до сміху?..
.......Стою оголена – безглуздіша з вистав.
