Ти, що моя недосяжність, любов і зневіра
Ти, що байдуже продовжуєш ще десь мовчати
В вересні, в темному небі, на вістрі безсоння
В довгих розмовах про нашу з тобою сучасність
Ти, що присутність твоя необхідна для щастя
Ти, що відсутність твоя пахне місяцем в липні
Ти, що не вмієш мене зупинити
Ти.
Я молитимусь в очі, де ніч і безвихідь
Бліками й колами світла лягають калюжі
Де не почуєш від мене ні слова ні крику
Станси дахів і сонети-алеї у парках
Знову розмиті шляхи із твоєї байдужості
Білими пальцями тиші засну геть під ранком
Тільки тоді, як ти також заснеш, заспокоєна
Будемо спати удвох і на відстані
