Моє літо злебеділо й полетіло...
Лебединно плакало і мліло,
Осінь в моїм серденьку воскресла
І принесла сиве перевесло,
З днів чарівних і святої ночі,
А в них погляд твій
І дивні, дивні очі !...
А в них усміх твій
І руки – лебедята,
Що дали мені твої крилята.
Осінь у душі моїй зомліла....
Боже мій! Як я тебе любила!
Боже мій! Як я тебе кохала!
Я б з тобою світ весь подолала!
Я б з тобою море переплила!
Чом же доля крила спопелила?..
Моє літо злебеділо й полетіло...,
Лебединно плакало і мліло.....
ОДА ЖІНЦІ
Жінка блукала
У темряві ночі,
Жінка шукала
Закохані очі,
В серці іскринку,
Щоб душу і тіло
В ніжних обіймах
Її розтопило.
Жінка страждала!
Жінка горіла!
Жінка, як свічка
Від вітру тремтіла....
Та у прозорливу
Сутність жіночу
Сон їй кричав:
« Я вже більше не хочу!..» -10-
Він гасив полум”я,
Щоб не горіло,
Думку викорчував,
Щоб не бриніла.
Страх пожирав
Самоту її хтиво
Скрипка кохання
Позбулася співу..
Ранок дощем
Розмиває
Натхнення,
Свічку згасило
Сіреньке будення
Сон дав їй ляпаса,
Щоб не шукала,
Крила обрізав,
Аби не літала
Вище від нього зірок
Не збирала.
Та у природи
Шаленная сила
Полум"я жінки
Ще більше горіло!!!
Душу їй пестили
Мрії жіночі.
жінка - є Жінка,-
Все зробить
Як схоче ...
ВСЕ БУЛО , ЯК В КІНО
Кохала і покинула,
Як буйна осінь Львів,
Зірвалась і полинула.
Щоб жаль мій не зомлів.
Не заридав, нестримався.
Не плакав. Не кричав
У юність сивоокую
Мене мій поїзд мчав.
Пустилася я берега -15-
Без весел і човна
Немає в мене Березня,
Щоб розцвіла Весна....
Нема сьогодні Літечка,
Щоб пестило в житах,
Не залишила пліточок
Я на чужих устах....
Прости! Прощай !
Не гнівайся!
Так сталось – не вернеш…
Кохалися, любилися,
А тут прийшов кінець.
Не в”яне лиш Поезія,
Мистецтво вічним є,
В сецесіях, в депресіях
Нехай « Едем» - живе !
У спогадах, у пам”яті,
У поглядах, у снах....
Кохала я безпам”яті,
Топилася в руках...
І все пройшло...
Не віриться.
Неначе й не було
„Едемове подвір”ячко”
брехнею розцвіло.
Чому усе так зболено?
Неначе в рану сіль.
Твоя зрадлива Доленька
Ділила нас навпіл...
Кохалися...Любилися...
Згоріли нам мости...
Я з вітром побраталася
А ти мене пустив....
Не завертай із безвісти,
В самотню ніч не йди...
Вважай: „Пропала „безвісті”-
Не можна віднайти......
Ж И В И !
Ніщо не сталося. Це був
Чарівний сон....,
Мелодія зірвалася.
Згорів магнітофон,
А плівка закрутилася, -
Все було, як в кіно.
Лиш осінь не журилася,
Їй просто всеодно....
