заліз під шкіру, як під светр ледь теплими руками,
узяв в долоні серце – нема серцебиття
тепер ми зовсім вільні, тепер ми ніби храми –
пусті, холодні, вічні,
паломників нема.
а зорі розсипаєш з-за пазухи по небу
ніхто не знає більше – це буде наш секрет
зніми із мене одяг – я також ніччю стану
розсип по мені зорі – уранці знов збереш
чекай мене під сонцем, коли надворі злива
згадай мене весною, як впаде перший сніг
такого не буває?
але ж ти віриш в диво,
як діти свято вірять, що прийде Миколай
посеред магістралей – я зовсім невидимка
і поміж мертвих слів, живих давно нема
зігрій об літо руки,
залізь мені під светр
не забирай долонь, поки зігріюсь я.
