Прилинь, Брилинко, та й брини,
гойдай між пальцями дрімоту,
постань мов злива серед нив,
гірка, свобідна і суботня.
Брини, Брилинонько, течи
річками пізніх чорнобривців,
піском розвіяних мачин
не зупинись!
О не торкніться
до тих торочок-світлячків,
вечірніх соняшних розтоків,
стрічок, мережок, гапличків,
що мій обмарнували спокій.
Дзвени та грай, як водограй,
у ранніх виріях бджолиних…
Серпнева золота пора…
Мойого літа серцевина…
