У цім глибокім лісі за кожним стовбуром – тіні,
а в хащах – звірі, а в дуплах – очі,
дерева сплітають листя, гілки, коріння -
танок містичний під посвист сойчин.
У цьому лісі усі зрослися, як вени в тілі:
місця тотемні вросли в стежини,
вовки і вепрі в кущі ожини,
чагар ожинний у плоть тваринну,
мохи - в грибниці
і у гробниці,
в яких ті душі, що ліс зачали,
затим зростили.
До цього лісу в глибокі ночі ідуть шамани,
Говорять з лісом та сіють сажу -
І виповзають тоді з-під хвої кістляві длані
І креслять знаки: ми ще на стражі.
І все у лісі приходить в рух, все оживає -
первісна сила, душа незрима
Веде до купи ведмедів, ланей і вовчі зграї -
І ліс вирує, і ліс камлає у пасмах диму.
І ліс говорить…
І ліс говорить.
І ліс ГОВОРИТЬ!!!
Шаман б’є в бубон, звірря танцює в чаду і поті,
А ліс говорить губами-листям:
«Я весь живий! Я – друга нирка твоєї плоті,
Мене відтяти в собі – побі-і-йся!..»
І лиш надрання до цього лісу надходить спокій,
блаженний сон, недовга тиша.
Бо він тримає цей ліс сакральний, цей ліс глибокий
Ядро – корінням, віттям – узвишшя.
