Білявий хлопчик зі сну –
Я з ним уже майже подружилася,
Так часто він мені сниться.
Дуркуємо, регочемося із ним,
Ручка манюня в моїй – капку більшій – сховалася,
Ніби Мишка у рукавичку.
І просися, Вовче, чи не просися –
дулі тобі! –
не пустимо!
Книги мені читає – і це в чотири! – прикинь!
Губи копилить смішно,
В обійми падає щиро
З розбігу!
- Лови! Не страшно!
Але страшно – не упіймати –
Як він колись скляну новорічну кульку...
Бо сніг пластиковий, різдвяний! –
Падав тоді у моторошній тиші сну –
Сповільнено та кіношно -
І розбивався-розбивався-розбивався
Об ламінат реальності
Насмерть...
Прибирала віником на шуфельку
Мрію великооку про досконалість світу:
- Не плач. Усе буде добре, малий...
