Повірте в чари осені, повірте!
Це далебі востаннє, це востаннє!
Три осені зійшлись під чорним вітром.
Три осені за чорним вітром тануть.
Впустіте в хату листопад із листям,
впустіте повінь ранніх мандаринів.
Не ждіть, не знайте – в серці стане місця
для трьох дівчат, трьох осеней, що ринуть
через мовчання кленове альтове,
через гудіння втомлене антенне.
Словам ще буде холодно у мові,
а віршам буде холодно у венах.
Не ждіть цього! Не виглядайте, вірте
трьом осеням, трьом розпашілим птицям.
Вони й мені співали біля хвіртки,
вони й мене сторочили по нитці…
Вони мене не холодом лякали,
вони казали серце – то стодола.
Тепла туди уміститься немало,
тепла на ціле облетіле поле.
Вони співали. Холод їх теребив.
Вони співали гірко й неспочинно:
Не відпускайте душу тонкостеблу!
Не відпускайте душу-намистину!
