Чув, на лемківській землі
Сидять сумні журавлі
І не хочуть відлітати
В чужі хати.
Вони наші, бо свої.
Зродились на цій землі.
Ця земля для них, мов мати.
Нам це знати.
Над полями чути - кру
Не хочемо в чужину.
Ми хочемо залишитись
Й в себе жити.
Вилітати над гору,
Над церковцю, над стару...
У потічках крильця мити...
З нами діти.
Лемку. брате де ти є?
Чи лемківське не твоє?
Кличуть гори й небо синє:
- Відкинь цинізм.
Ліс, в нім дідів дуб росте.
Дятел в дуб, мов в дзвін товче.
Душа твоя в Лемківщині.
Вертай нині.
20.11.2011р.
