Віднині доживатиму в чужих думках,
лиш моє серце битиметься в твоїм.
Ба, вже не раб тепер, а вільний птах,
що мов п'яниця упивається покоєм.
Один лиш крок, хоч подумки вже там.
Ну хто сказав, що важко так ступити?
Якщо земне давно вже тільки хлам
за честь вважатиму усе це полишити.
Ви ж не подумайте, я ревно намагався
вдихнути смак життя у збайдужіле тіло.
Весь час терпів, вставав як спотикався,
та звівся так, що більше й не боліло.
За що ці муки, Боже, я ж не знаю!!
У чім так важко перед Тебе провинився?
Навіщо порох за душею вік тягаю??
Запитував, зрікався й знов молився..
